Траурна процесія в Шишаках: сльози, квіти, прапори
Шишацька громада 18 червня провела в останню путь свого земляка, захисника України Олексієнка Володимира. Знову заполонила селище хвиля суму, якої вже, здається, не можна вмістити у жодне серце. Війна не відпускає — забирає найкращих, залишає дітям порожнечу, батькам — чорну хустку, друзям — невимовний біль.
До Свято-Троїцького храму люди йшли мовчки, хтось приховував сльози, хтось не міг стриматись. Там чекала труна, біля неї — портрет Володимира з мужнім і сумним поглядом. Сотні людей прийшли вклонитися воїну. Батьки, побратими, вчителі, старі друзі… І кожен переживав цю втрату по-своєму, але разом.
Володимир Олексієнко: шлях мужності й любові до України
Хто він, цей чоловік, ім’я якого тепер назавжди разом із Україною й вічною пам’яттю? Володимир Олексієнко народився і виріс тут, у затишному степовому краї Шишаках. Закінчив місцеву школу, разом із друзями грав у футбол, мріяв про спокійне життя. Але російське вторгнення змусило покинути домівку й взяти до рук зброю.
Від початку повномасштабного вторгнення Володимир став до лав ЗСУ. Служив із гідністю, виконував найскладніші завдання, не ховався за спинами. Побратими згадують: на передовій він завжди знаходив слово підтримки, не боявся брати відповідальність. “Тримайся, брате, ми переможемо!” — казав він тим, хто втрачав надію.
Сумна статистика
– За останні місяці на Полтавщині поховали ще кількох Героїв
– Кожна з таких втрат — це невідновна рана для всієї громади
– Шишацький край поповнив скорботний список жертв війни
Без Володимира життя у Шишаках вже не буде тим самим
Прощаючись із Олексієнком, люди згадували теплі історії із його життя, ділилися спогадами, розповідали, як він завжди йшов допомагати сусідам. “Він ніколи не проходив повз чужу біду”, — лунало з натовпу. Дехто навіть посміхався крізь сльози — от так і тримається тепер наше українське село, силою спільної пам’яті, любові, віри у майбутнє.
Хочеться написати щось піднесене, але – чесно – уже набридло писати некрологи про наших, простих, сильних, справжніх. Таке втомлює і з’їдає зсередини. Та хто, як не ми, маємо розповідати про них далі? Поки пишемо і пам’ятаємо — вони живі.
Що залишається громаді?
– Молитися за спокій Героя
– Підтримувати родину
– Допомагати армії
– Не забувати імена полеглих
Вічна пам’ять і слова подяки
Кожна історія загиблого воїна — хроніка нашого болю і мужності. Володимир Олексієнко віддав найцінніше заради майбутнього країни. Шишацька громада схиляє голови у скорботі, та й надалі пам’ятатиме свого Героя. За свободу, за Україну, за наше право жити.
Вічна пам’ять. Герої не вмирають.
