Ніч на Полтавщині знову пройшла під завивання сирен і вибухи — російська армія не залишає у спокої мирних мешканців, намагаючись сіяти паніку і руйнування серед тих, хто просто хоче жити нормальним життям.
Як це було
Гуркіт вибухів, стривожені голоси у чатах, болючі повідомлення у Viber-каналах “є прильоти”. Все це вже стало ледь не звичним фоном наших ночей, але, повірте, звикнути до такого не можна ніколи. Вночі 4 липня війська росії атакували Полтавський район. Дрон-камікадзе влучив по мирних кварталах.
“Пробудився від вибуху, перша думка — діти, чи всі поруч, чи жива. Шибки кайднули у рамі, повітряна тривога вже так і не давала заснути”, — пише у Facebook мешканка району Олена.
Наслідки обстрілу: пошкодження будинків і авто
Тієї ночі ракета пошматувала одразу кілька домівок простих полтавців. Було пошкоджено приватні будинки, вікна в багатоповерхівках, господарчі споруди, а також легкові автомобілі, що стояли поруч. Декому взагалі не пощастило — від авто залишилася тільки купа металу.
За офіційною інформацією керівника Полтавської ОВА Філіпа Проніна:
– Постраждало щонайменше 10 приватних об’єктів — будинки, гаражі, автівки.
– На щастя, людських жертв і поранених немає, але емоційний стан місцевих залишає бажати кращого.
– Комунальні служби та поліція оперативно працюють на місці подій.
Коротко — що пошкоджено:
– Кілька квартир та приватних будинків
– Вікна та фасади
– Гаражі
– 5 легкових автомобілів
– Господарчі споруди
Перебіг ліквідації наслідків
Першими на місце прибули рятувальники та комунальні бригади. Люди допомагають одне одному хто чим може: хтось прибирає скло, інші шукають поліетилен, щоб позатикати вікна. Підтримка, навіть коротка розмова чи гарячий чай — зараз така ж важлива, як і вміння лагодити дах.
За інформацією обласної адміністрації, вже розпочато роботи з ремонту та визначення ступеня пошкоджень. Жителі району прохають не втрачати пильності, берегти себе та вчасно реагувати на сигнали тривоги, якими б вони не були набридливими.
Висновок: стійкість попри все
У такі моменти найбільше хочеться, щоб це все швидше завершилося, щоби в Полтавському районі знову чути було лише співи птахів та сміх дітей, а не вибухи ракет. Ми вже давно живемо у цій реальності, і хоча звикнути до неї неможливо, бажання триматися разом і допомагати одне одному стає сильнішим з кожною атакою.
Полтава тримається. Ми вистоїмо ще одну ніч. Далі — ще один ранок, і так буде завжди, поки на нашій землі стоїть хоча б одна нерозбита домівка і хоча б одна усмішка дитини.
