Це не просто малюнки на папері, а сліди війни на душі – і надія на зцілення. У Головному управлінні Нацполіції Полтавської області відкрили виставку “Картини, написані серцем”, де свої роботи представили військові, які зараз проходять реабілітацію після фронту.
Як це було
Теплий зал, просто посеред буденного хаосу і звичайної поліцейської рутини, наповнився тишею – кожен відвідувач не стримував емоцій, розглядаючи картини. Усі твори створені чоловіками й жінками, які повернулися з передової. Хтось малює фарбами, хтось олівцем, хтось використовує навіть каву – бо фарб не вистачає, а образи рвуться назовні. Серед авторів – службовці різних підрозділів, котрі служили на Донеччині, Харківщині, Луганщині. Їх об’єднує одне: біль, що вилився у фарби, і надія, що хочеться передати далі.
“І мистецтво, і групова терапія”: навіщо це воїнам
Творчість не вилікує рани, але трішки полегшує шлях до себе – про це говорять організатори. Заступник начальника ГУНП Андрій Блажівський не приховує: сам був на “нульовці”, розуміє цей біль і цей пошук себе. “Картини – як листи додому. Після побаченого на війні ти дивишся на світ інакше. Хтось мовчить, бо не хоче згадувати. А хтось бере пензля і говорить без слів,“ – розповідає він.
На виставці є все:
– краєвиди мирної Полтавщини
– портрети побратимів
– жорсткі натюрморти зі скалічених речей
– навіть дитячі малюнки, які малювали разом із сім’ями
Ось ти дивишся на картину, а там біля підпису – дата й позивний, і ти згадуєш усіх, кого більше нема поруч.
Реабілітація через творчість: що ще допомагає
Зустріч була не просто виставкою – це була розмова. Військові, які малювали, ділилися своїми історіями. Хтось почав творити ще на позиції, хтось – уже в госпіталі, коли руки ще тряслися від нервів. Всі кажуть одне: малювання допомагає пережити це все. Відрефлексувати. Побачити себе без форми й автомату.
У поліції розповідають, що такі виставки планують зробити регулярними. Бо є три важливі речі, які дуже потрібні захисникам після фронту:
– підтримка колег
– місце для розмов без осуду
– змога займатися творчістю, навіть якщо руки ще не слухаються
Близько 20 картин хочуть відправити на аукціон, а виручені гроші — витратити на потреби побратимів, які зараз у тяжких умовах.
Чому це важливо для кожного із нас
Дивитися на ці картини часом страшніше, ніж на фронтові фото. Але тут є надія. Це обличчя справжньої України — втомленої, але не зломленої. На кожному полотні — маленька перемога над темрявою. І кожному воїнові, маляру чи простому поліцейському, хочеться побажати не переховувати біль: малюйте, кричіть, обіймайте. Ми ще переможемо.
Після цієї виставки хочеться одного: аби таких робіт стало менше — не тому, що вояки перестануть творити, а тому, що війна нарешті скінчиться. І творчість повернеться додому разом із нашими захисниками.
