Війна щодня виписує чорними літерами нові імена у небесну Книгу Пам’яті. Для Лохвицької громади цей тиждень став особливо трагічним — ми попрощалися одразу з двома своїми захисниками. Їхні імена тепер навіки вписані у серця кожного, хто тут живе та працює… Невже болю стає менше з часом? Авжеж, ні.
Прощання з героями: хто вони були?
Загиблі воїни — не тільки військові, а, насамперед, наші земляки, сусіди, друзі багатьох із нас.
– Віталій Капустянський (1979 року народження, село Яхники) загинув 14 червня біля населеного пункту Веселе Сєвєродонецького району.
– Юрій Лобода (1974 року народження, село Токарі) загинув під час виконання бойового завдання на Сході.
Знаєте, з кожним таким ім’ям війна переходить із заголовків у реальність — у тишу сусіднього подвір’я, розпач у знайомих очах. Як сказати дітям, що тато не повернеться? Як підтримати матір, яка втратила сина? Лише міцно обійняти й мовчати разом.
Пам’ять і шана: як громада прощалася з полеглими
Місцеві жителі зібралися провести наших Героїв в останню путь. І хоч війна навчила стримувати сльози, цього разу здавалось, що навіть небо плакало.
Церемонії прощання відбулись у рідних селах, родичі і знайомі несли квіти, українські прапори — мовчазна вдячність за те, що хлопці боролися до кінця.
Люди не забувають: що обіцяла громада
Після поховання з’являється ще одна традиція — допомогти сім’ям загиблих:
– Відправити листівку з підтримкою, навіть якщо не знаєш правильних слів.
– Організувати збір коштів на потреби родин, аби хоча б трохи полегшити їхню повсякденність.
– Згадувати Героїв на уроках у школах.
– Облаштувати куточки Пам’яті у місцях, де вони жили або працювали.
Дурний жарт війни: на фронті наші хлопці боронять усіх, а в тилу ці родини залишаються один на один зі своїми втратами.
Вічна пам’ять і біль, який не зникає
Шановна Лохвицька громадо, ми знову зібрали ланцюг скорботи. Ми втратили ще двох мужніх захисників. Наш обов’язок — не просто пам’ятати їхні імена. Не давати болю прорости байдужістю. Не звикати. Вічна пам’ять Віталію Капустянському та Юрію Лободі. Герої не вмирають, вони повертаються до нас у спогадах і наших вчинках. Боронімо один одного так, як це робили вони.



