Перевірити доступність спорткомплексу – значить не просто подивитись, чи є пандус біля входу. Це – як пройтися чужими слідами, озирнутися, чи не залишив хтось без уваги найпростішу деталь, яка зрештою може стати каменем спотикання. Полтава старається бути дружньою до всіх – але на ділі ідеалу далеченько, попри всі звіти й схеми.
Чи справді спортзал відкритий для всіх?
У рамках ініціативи «Рух без бар’єрів» у Полтавській міській територіальній громаді інспектували один із ключових спорткомплексів. Комісія разом із представниками громадських організацій людей з інвалідністю та активістами відвідала комплекс, аби на власні очі переконатися, як там із доступністю.
Список критеріїв для перевірки довгий – і це добре:
– Наявність справжнього пандусу, а не декоративного;
– Двері, у які може заїхати інвалідний візок;
– Ліфт або платформа – бо сходи, як відомо, не всім по зубах;
– Зручні санвузли (бо тут багато хто забуває навіть про базові вимоги);
– Зони перепочинку без перешкод: лавочки, відсутність порогів, широкі коридори.
Вирішили пройтись усім маршрутом, який долає відвідувач на візку або на милицях.
Перші перешкоди – ще на вході
Вхідна група – це тест на заявлену «інклюзію». На щастя, основний вхід спорткомплексу обладнаний пандусом. Проте, знайшлось і «але»: поруч зі сходами стоїть смітник, який перегороджував півпроходу. Маленька дрібниця, а скільки може зіпсувати.
Далі – двері. Автоматичних немає, зате встановлено розширені. Важко, проте реально. Зон для очікування небагато, але принаймні вони без перешкод. Ліфт у центрі – працюючий, проте користуватись ним самостійно важко, кнопки розташовані надто високо.
Куди треба рухатися далі?
— На папері все гладко, а на ділі – дрібниць повно. – каже Віталій, учасник громадської комісії, сам пересувається з допомогою милиць. – Цей спортзал гарний, але потрібно довести до ладу багато дрібних речей — ручки дверей, зрозумілі позначки, дзеркала на потрібній висоті.
Що варто обов’язково доробити найближчим часом:
1. Перенести смітники, що перегороджують прохід.
2. Поставити кнопки виклику на доступній для усіх висоті.
3. Позначити маршрути для слабкозорих (наприклад, тактильні плитки).
4. Встановити лавки для очікування вздовж коридорів.
5. Оновити інформаційну навігацію: великі яскраві таблички, з шрифтом Брайля.
6. Забезпечити доступний для візків туалет із поручнями.
Здається, дрібниці, а насправді – питання людської гідності. Це не «примха», не якась забаганка – це базові права для кожного.
Чому це важливо саме зараз
Чесно, зараз хочеться, аби в кожному містечку не просто будували нове, а й доробляли старе до нормальності. Для людей, які пережили втрату здоров’я на війні, доступність не порожній звук. Це – передумова для відновлення, соціалізації, навіть для зустрічей і просто відчуття себе серед своїх.
— Полтава рухається в правильному напрямку, але зупинятись не можна, — резюмує Вікторія, волонтерка. — Кожен бар’єр особисто для когось стане випробуванням, і якщо можемо зробити життя легшим – значить, мусимо.
Якщо ми не помічаємо цих деталей сьогодні – завтра застрягнемо всі у власній байдужості.
Наостанок
Перевірка спорткомплексу у Полтаві не тільки показала недоліки, а й дала можливість владі й громаді співпрацювати – і це вже крок вперед. Наступного разу перевірять ще кілька об’єктів міста. Бо рух без бар’єрів – це не закінчений процес, а постійна робота над собою. Залишилось тільки дістати до фінішу – разом і чесно.
