Черговий чорний день для Полтавщини. На війні загинули ще п’ятеро її синів. І скільки ще разів доведеться писати подібні рядки? Боляче, але маємо пам’ятати кожного, хто віддав своє життя за нашу свободу.
Війна забирає найкращих
Тільки здається, що до трагічних новин можна звикнути. Проте кожна нова втрата глибоко ранить. Полтавська область знову схиляє голови у жалобі — за інформацією від місцевих ТГ-каналів та “Коло”, упродовж останніх днів стало відомо про загибель п’ятьох військових.
Хто вони — хлопці із Полтавщини
Не списки. Не сухі імена. Це люди, за якими стоять родини, друзі, улюблені стежки в рідних селах, невипиті келихи, незавершені справи.
Загинули:
–
Іван Павлович Луценко (35 років, Лубенщина) – у складі 92-ї ОМБр. До армії працював агрономом. Найбільше любив весняне поле.
–
Олександр Васильович Семикрас (42 роки, Миргородщина) – служив у 30-й бригаді. В дитинстві писав вірші про трясогузку.
–
Сергій Опанасович Бойко (28 років, Полтава) – сапер, врятував десятки життів.
–
Микола Григорович Яременко (47 років, Карлівська громада). Дружина ще кілька днів вірила, що це помилка…
–
Руслан Олексійович Нестеренко (39 років, Глобинщина) – був старшиною. Чекав зятем у сім’ї своєї коханої.
Читаєш ці прізвища — і болить. У кожного із них були мрії. І усі вони залишаються для нас назавжди прикладом мужності.
Як Полтавщина вшановує своїх героїв
Селища і міста області сьогодні у скорботі. Від ранку — чорні стрічки, жалобні дзвони, величезні букети квітів біля фото загиблих… Люди приходять попрощатися, не стримують сліз.
Процедура прощання
В кожному населеному пункті організовано церемонії прощання.
– Священники відправляють панахиди.
– Волонтери допомагають родинам.
– Однокласники й друзі діляться спогадами у соцмережах.
Навіть ті, хто випадково зустрічав цих хлопців на вулиці, сьогодні подумки з їхніми близькими.
Ми маємо пам’ятати
Втома від війни — це не привід ставати байдужими. Від цих втрат не мерзнуть лише цифри в зведеннях, а серця людей, що залишилися. На жаль, війна триває, і біль Полтавщини — це біль усієї України.
Що робити далі?
– Бережіть історії про хлопців і підтримуйте їхні родини хоча б словом.
– Передавайте пам’ять дітям — нехай наступні покоління знають ціну миру.
– Не мовчіть. Змінюйте країну на краще навіть у дрібницях.
Діло журналіста — писати, навіть якщо все всередині кричить. І поки ворог наносить удари, будемо писати, пам’ятати, розповідати. Світла пам’ять п’ятьом полтавським героям, і всім, хто не повертається додому.
___
Вічна шана кожному воїну з Полтавщини. Не забудемо. Не пробачимо.
