Вчора, 13 червня, полтавці провели в останню путь Олену Скляр – жінку, життя якої обірвалося після ворожої атаки на мирне місто. Їй було всього
63. Вона сильно хотіла дочекатися онуків і мирного неба над головою, але не судилося.
Хто була Олена Скляр
Життя Олени склалося звичайно, як у більшості нашого покоління: робота, турбота про родину, дрібні радощі, мрії про тишу та спокій. Колеги згадують її, як завжди усміхнену, добру і сердечну людину. Вона працювала операторкою в місцевому “Полтававодоканалі” – чесно, віддано, без пафосу. “Ніколи не підвищувала голос, хоча приводів було вдосталь”, – розповідають працівники підприємства.
У сім’ї Олени лишилися син та чоловік, які досі не можуть оговтатися від страшної втрати.
Вбивчий ранок
10 червня, якраз на початку робочого дня, жителі Полтави вкотре почули сигнал тривоги. Російська ракета влучила по цивільному об’єкту у центрі міста. Серед постраждалих опинилася й Олена Скляр. Шансів вийти живою вона не мала.
Загалом від цього ракетного удару загинули четверо людей, ще 28 — отримали різних травм. Медики та рятувальники до останнього боролися за життя постраждалих, але, на жаль, не всіх вдалося врятувати.
Жах статистики
– 4 загиблих
– 28 травмованих
– Десятки зруйнованих мрій
Прощання, яке болить
Прощатися з Оленою прийшло чимало людей. Сльози, обійми, нерозуміння – як пояснити, чому війна забирає тих, хто ніколи не тримав у руках зброї? І чому найзаповітніші мрії про онуків і мирну старість залишаються лише мріями?
На прощанні люди плакали й мовчки трималися за руки. Поруч стояли колеги та сусіди, хтось приніс чай у термосі, хтось — квіти. Усі повторювали лише одне: “Ми пам’ятаємо”.
Пам’ятати кожного
Війна забирає не лише солдатів. Вона руйнує буденні речі: плани на вихідні, жарти на кухні, обійми. Олена Скляр стала ще однією цифрою в новинах, але для своїх близьких — вона назавжди залишиться найдорожчою людиною.
Можливо, без таких втрат було б легше дихати. Можливо, колись ми почнемо знову посміхатися щиро й не здригатися від гулу сирен. Та сьогодні — згадуючи Олену Скляр, хочеться вірити: мир все ж настане. І заради таких людей, як вона, — ми маємо вижити й перемогти.
