Схилити голови… Саме такий карандашний смуток висить над Оржицькою громадою сьогодні, 25 червня. Сумна звістка прийшла відразу з двох нагірших фронтів — ми втратили двох наших хлопців, двох земляків, які так і не повернуться додому живими.
Втрати, що болять: імена героїв
Усе сталося практично одночасно. У громаду надійшла інформація про загибель двох військовослужбовців: Сергія Онищенка та Сергія Приймака. Обоє — наші з вами, виросли тут, пасли корів на тих же луках, ходили в школу, багато хто з нас називав їх друзями чи сусідами.
Що відомо про полеглих
– Сергій Онищенко — старший солдат, служив у лавах Збройних сил України із перших днів повномасштабного вторгнення. Загинув на Донеччині, під час виконання бойового завдання.
– Сергій Приймак — молодший сержант, зовсім нещодавно отримав нагороду за особисту мужність. Повертався з ротації, але не дійшов… так трагічно, боляче, тому що не з чужої історії — з нашої.
День жалоби в Оржицькій громаді
Сільська рада оголосила день жалоби. Прапори приспущені, у храмах лунає молитва за упокій, у школах та дитсадках проводять хвилину мовчання.
І хочеться кричати — «Досить!», але війна не питає, коли ми можемо зупинитись. Люди несуть квіти до Дошки пам’яті, тиша над містечком особливо дзвінка. Чи стане легше комусь від гірких слів? Мабуть, ні.
Як згадуємо захисників у громаді
– Збираємо кошти для родин полеглих.
– Організовуємо спільні молитви у храмах.
– Проводимо заходи пам’яті в школах і на площах.
– Передаємо слова підтримки рідним загиблих.
– Бережемо фото й історії наших героїв у місцевому музеї.
Свідчення односельців
«Вічна пам’ять хлопцям… Виросли на наших очах, віддали найдорожче… Досі не можу повірити», — говорить Марія Василівна, сусідка Сергія Онищенка.
Війна змінює всіх
Ця трагедія — ще один болючий доказ: жоден, хто живе на цій землі, не залишається осторонь війни. Разом із Сергієм Онищенком та Сергієм Приймаком Оржиця втратила частинку себе. Як би важко не було — пам’ятати про них треба всім нам. Поки в серці жива пам’ять — наші герої незламні. Боляче. Але думаю, що й вони так би хотіли — щоб ми залишались собою навіть у найтемніші часи.
