Ще одна важка втрата для громади: 20 червня в Оржиці проведуть в останню путь Артура Шабаліна, який був не просто лікарем, а й справжнім героєм для сотень людей — і в мирному житті, і на передовій.
Хто такий Артур Шабалін?
Для багатьох оржичан ім’я Артура Шабаліна — це не просто рядок у медичній книзі. До війни Артур був відомим лікарем, який допомагав односельцям, навіть коли отримував за це копійки або просто щиру “дякую”. Він завжди жартував: “Коли бракує апаратури — головне не бракувати серця”. І серця йому ніколи не бракувало.
З початком повномасштабного вторгнення Артур не ховався за стінами лікарні. Він пішов добровольцем. На фронті робив усе: від перев’язок до моральної підтримки побратимів. Кажуть, навіть ворогам бажав здоров’я. Отакий вже був — не міг по-іншому.
Останній шлях Артура
Прощання з Артуром призначене на четвер, 20 червня, о 10:00 біля його рідного дому. Очікуються побратими, медики, рідні та кожен, кому небайдужа доля України. Ніхто не соромиться сліз — у такі моменти це нормально. Завтра тут зберуться всі. Бо Артур, як ніхто інший, навчив допомагати, витягувати з біди, підтримувати словом і ділом.
Як проходитиме церемонія
– Збір біля дому (вул. Польова, 5).
– Жалобна хода до церкви.
– Молитва у Свято-Миколаївському храмі.
– Поховання на місцевому кладовищі.
Усіх просять брати з собою квіти та державну символіку — адже Артур віддав життя за вільну країну.
Що казали про Артура побратими і земляки
“Перший, хто йшов на допомогу — і на полі бою, і вдома”, — каже бойовий друг Роман.
“Лікар із великим серцем”, — згадує сусідка Ганна.
“Він завжди розмовляв із пораненими так, наче на них чекає дім, навіть під свистом куль”, — доповнюють побратими.
Таких людей зараз критично мало. На кожній війні героїв багато, але ось таких звичайних — одиниці.
Список добрих справ Артура
– Рятував поранених на фронті.
– Допомагав літнім людям у громаді.
– Підтримував родини переселенців.
– Брав участь у волонтерських зборах для армії.
– Не забував і про котів із собаками — завжди міг підгодувати чи підлікувати.
Пам’ятаємо. Сумуємо.
Завтра Оржиця на хвильку зупиниться, щоб попрощатися з власним героєм. Вже потім знову повернеться буденність: тривоги, пошуки ліків, черги до лікаря… Але тепер тут завжди буде ще одна порожнеча.
Будемо згадувати тебе, Артуре, коли лікуватимемо поранених. Коли переможемо — теж згадаємо. Тільки б війна швидше скінчилася.
