Не витримало серце: Лубенська громада провела в останню путь воїна Віктора Томиловича

Не витримало серце: Лубенська громада прощалася з воїном Віктором Томиловичем

Оприлюднено 23 Вересня, 2025

Села та містечка Полтавщини, здається, вже звикли жити у чеканні тривожних звісток. Але кожна новина про загиблого воїна — це рана, яка не гоїться. Вчора, 14 червня, Лубенська громада прощалася з Віктором Томиловичем — серце не витримало, а війна забрала ще одного з найкращих.

Хто такий Віктор Томилович? Віктор Томилович – людина з великої літери, лубенець, який не зміг залишитися осторонь, коли країна потребувала захисту. Його мобілізували ще на початку повномасштабного вторгнення. Простий хлопець із громади, який звик працювати, допомагати іншим — саме про таких кажуть, що «тримають небо» над нашими домівками. До війни Віктор займався сільським господарством, мав велику родину, мріяв про мирне майбутнє для дітей і внуків. У лавах Збройних Сил України він став прикладом мужності, справжнім другом побратимам і опорою для рідних.

Останній шлях: як Лубенщина провела героя У Лубнах день похорону був сповнений болю й сліз. Проводжати Віктора Томиловича прийшли десятки містян: від найстарших до наймолодших. На руках у побратимів, під звуки гімну й голосні «Слава Україні!», Віктора провели в останню путь. Сумно і водночас гордо за таких людей. Люди несли: – квіти, – свічки пам’яті, – прапори України, – і, звісно ж, зігнуті у вдячності голови. Кожне слово, сказане того дня над могилою, пронизане болем й надією водночас. Бо якщо не ми – то хто?

«Не витримало серце»: причина смерті і людський біль Війна ламає долі й забирає навіть тих, котрі на фронті не від куль гинуть. Віктора Томиловича серце підвело просто у військових буднях. Яке воно, це серце, — знесилене, втомлене, та не зломлене. Розповідають побратими: до останнього допомагав товаришам, ніколи не скаржився й не просив пощади. Медики лише розвели руками: надто великий стрес, перевтома, постійна напруга — все це добряче підкосило навіть здорових чоловіків.

Ознаки психологічного та фізичного виснаження на війні: – безсоння, тривожність; – пониження тиску; – втрата апетиту; – різкі головні болі. Та про свої проблеми на війні не говорять — соромно наче. Будьмо чесними, ми й удома часто мовчимо про болі, а тут… Людська ціна цієї мовчанки — життя.

Допомога родині героя: як можна підтримати Скільки ще таких сімей залишаться без підтримки? Лубенська міська рада оголосила збір коштів для допомоги дружині та дітям Віктора Томиловича. Долучитися може кожен охочий. Бо сьогодні війна забирає найдорожче — але ми в силах зробити бодай щось для тих, хто залишився без батька й чоловіка.

Як підтримати родину: – переказати кошти на рахунок, вказаний громадою; – взяти під опіку дітей героя; – організувати волонтерську допомогу.

Не забуваймо про своїх Втрата кожного воїна — це не просто ще один гіркий підрахунок у статистиці. Це розірване серце мами, це порожня кімната вдома, це біль, яким поділилися всі жителі Лубенщини. Ми мусимо пам’ятати про кожного з них. За такими, як Віктор Томилович, тримається наша свобода. І поки пам’ять жива — нездарма всі наші втрати.

Іван Коломієць

Іван Коломієць — засновник, головний редактор і постійний автор онлайн-видання «Полтавська Новинарня», створеного для тих, хто хоче бачити Полтаву без прикрас — такою, якою вона є насправді.

Народився і виріс у Полтаві. Закінчив факультет журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Ще студентом почав писати для місцевих газет, пізніше — для кількох національних онлайн-видань. Після 2022 року вирішив створити власну інформаційну платформу, де журналістика не зводиться до копіювання прес-релізів, а повертається до людських історій і чесних слів.

Його стиль — прямий, іноді навіть різкий. Він не намагається сподобатися, зате прагне розібратись у причинах і наслідках. Іван вважає, що журналіст має залишатись свідком і аналітиком, навіть коли новини неприємні чи політично невигідні.

У «Полтавській Новинарні» Іван Коломієць відповідає за аналітичні матеріали, репортажі та розділ «Місцеві історії». Його тексти часто починаються з короткої сцени з життя міста — розмови в черзі, випадкового спостереження — і поступово переходять у розбір системних проблем: від стану доріг і медицини до воєнної мобілізації та соціальної справедливості.

Позамедійну діяльність він не приховує: проводить лекції для молодих журналістів у Полтаві, фотографує місто, а у вільний час подорожує регіоном, шукаючи матеріали для нових історій.

«Полтава — це не просто географічна точка. Це місце, де видно, як країна живе насправді. Якщо чесно дивитися навколо, завжди знайдеться про що написати», — каже Іван.