Втома, страх і віра, що закон усе ж переможе — ось що відчувають зараз всі, хто стежить за гучною справою Алли Рябкової, екскерівниці ДПС у Полтавській області. Про це розповідаємо, спираючись на факти й перевірену інформацію.
Чому ця справа всіх хвилює
Два роки тому, у серпні 2022-го, полтавські правоохоронці відкрили кримінальне провадження щодо Алли Рябкової. Причина — ознаки набуття необґрунтованих активів на суму понад 3,3 мільйона гривень. За версією слідчих, посадовиця не змогла переконливо пояснити, звідки взялися ці гроші й матеріальні цінності.
Це не просто особиста справа однієї людини. На тлі повномасштабної війни й тотального дефіциту ресурсів такі історії роз’їдають суспільну довіру.
Хтось скаже: «Це вже звична історія, нічого не зміниться», але ми — журналісти — мусимо доводити ситуацію до кінця. Що ж, стоп-кадр: справа зависла. Як це сталося?
Що вдалося з’ясувати за два роки
– У серпні 2022-го детективи НАБУ відкрили кримінальне провадження щодо набуття Аллою Рябковою активів, що не відповідають її легальним доходам.
– У вересні того ж року детективи САП погодили підозру.
– Наразі справу передали до ВАКС для розгляду по суті.
Дивовижно, але на цьому все й уповільнилося. Судові засідання щоразу відкладають через відпустки, хвороби й відрядження захисників, відсутність сторін чи інші причини — хтось із юристів, здається, грає у футбол, а не йде до суду.
Чи є шанс, що справа зрушить з місця?
Ось головне питання, яке ставлять собі полтавці й не лише вони. Ми зібрали основні точки гальмування:
– Неявка сторін на засідання.
– Оголошення технічних перерв через «необхідність ознайомлення із матеріалами справи».
– Адвокати захворіли, кудись поїхали або не змогли з’явитися.
– Час від часу — банальна відсутність електроенергії через обстріли.
Бачите перелік? У кожному пункті — реалізм сучасного українського життя. Так виглядає судова буденність за майже будь-якою гучною антикорупційною справою останніх років.
Що думає місцева громада
Відверто — люди не вірять у швидку розв’язку цього кейсу. «Якщо не зараз — то коли?», «Навіщо ганяти адвокатів по судах, якщо результат і так очевидний?» — це тільки деякі з коментарів полтавців у соцмережах і під новинами.
Втім, один білковий факт залишається незмінним — справа не закрита. Іноді це вже схоже на сенсацію: навіть попри війну хтось із журналістів таки весь цей час не спускає ситуацію з ока. Бо розуміємо: закривати очі — це зрадити ідеї чесності, рівності перед законом і ті невидимі нитки довіри, що ще тримають цю країну.
Сподіваємось, фінал все ж буде
Буде непросто — це вже зрозуміло. Але поки війна точиться не тільки на фронті, а й у судових реєстрах, журналісти (навіть із втомою в очах) і далі дивляться прямо у вікно антикорупційної системи.
Дочекаємось — і обов’язково напишемо про результат. Бо країна змінилася. І ми — теж.
