Дядя Гриша — ім’я, яке для багатьох українців давно вже символ боротьби, стійкості та віри в людей. Сьогодні йому виповнюється 78 років, і навіть у цей день він знову допомагає іншим — тепер вже у Полтаві. Знаєте, як воно? Мати простого героя поруч, коли навколо війна. 

Як дядя Гриша став символом волонтерства

Усе почалося з перших місяців повномасштабного вторгнення, коли зруйнований Херсон потребував буквально всього — їжі, ліків, рук і тепла. Саме тоді дядя Гриша взяв до рук старий ровер і поїхав збирати й роздавати допомогу. Спочатку його знали тільки сусіди, а тепер — люди з усієї України.

Після окупації Херсона дядя Гриша залишив рідне місто, але не махнув рукою на те, до чого звик: допомагати.
Вже у Полтаві він не сидів без діла, а долучився до місцевих гуманітарних ініціатив, — шукав, діставав і розвозив допомогу родинам переселенців та пораненим.

Основні напрями волонтерства дяді Гриші:

• Пошук і розвезення гуманітарної допомоги.
• Підтримка сімей переселенців та пенсіонерів.
• Доставка продуктів та необхідних речей пораненим.
• Робота зі зборами коштів на ліки для літніх людей.

День народження під звуки тривог

Цьогоріч дядя Гриша святкує своє 78-річчя між спілками допомоги Полтави, переповнений і теплом від земляків, і смутком за залишеним Херсоном. У міському центрі допомоги він з’явився як завжди по-справжньому: без гучних слів, з посмішкою та скромною парою торбинок.

Колеги-волонтери та містяни влаштували імпровізоване чаювання — з тістечками, яких він і сам частенько привозить для інших, та щирими обіймами. “Не треба мені свята, — відказує дядя Гриша, — головне, щоб люди не голодували й не залишалися самі”. На таких і тримається все.

Слова людей про дядю Гришу:

• “Він завжди пам’ятає про всіх. Не дає забути, що ми разом”, — Вікторія, переселенка з Херсона.
• “У його рюкзаку ховається найкращий лік від розпачу — віра”, — волонтер Дмитро.
• “Без нього ми були б зовсім загублені”, — полтавська вчителька Олена.

Чому прості люди стають героями

У втомленій від війни Україні історії таких, як дядя Гриша, — це найкраща відповідь на запитання: хто ми є? Старенький велосипед, пара шкарпеток та відкрите серце — інколи цього достатньо, щоб і світу стало трохи краще.

Волонтеру з Херсона — 78. Але на пенсію він не збирається, каже жартома: “Піду відпочивати, коли закінчиться війна й коли не буде кому допомагати”. Дожити б усім нам до того дня.

Дядя Гриша — це:

• Приклад стійкості для всієї країни.
• Людина, яка може об’єднати навіть зовсім різних.
• Яскрава згадка про силу добра.

І знову ранок, і знову маршрут, — бо поруч ті, хто чекають на теплі руки старого товариша.