Новина про можливе припинення роботи дитсадка на Монастирській Горі у Полтаві сколихнула не лише батьків вихованців, а й місцеву громаду. Війна й так поклала на плечі всіх нас важкий вантаж, а тут іще ця турбота, яка може круто змінити життя чималої кількості родин.
Причини можливої зупинки Протягом останніх років у мікрорайоні Монастирська Гора функціонував невеликий, але дуже затишний і важливий для місцевих дитячий садок. Однак днями стало відомо: існування закладу під питанням через проблеми з фінансуванням і можливу недостатню кількість вихованців у умовах воєнного часу. Такий розвиток подій пояснюють складною економічною ситуацією та оптимізацією мережі закладів освіти міста.
Що відбувається зараз? Вихователі, батьки й активісти вже почали бити на сполох. Влаштували збори, обговорили перспективи. Думки розділилися:
- Чи везти дітей далеко від дому, якщо заклад закриють?
- Як бути працюючим батькам, які не мають на кого лишити малих?
- Що зробить влада для збереження дитсадка в мікрорайоні, який і так не надто розвинений інфраструктурою?
«Ми не уявляємо, як залишати роботу через відсутність садочка під боком», – бідкається мама Олена, яка пережила не одну повітряну тривогу разом із своєю донькою в укритті цього ж дошкільного закладу.
Чим важливий цей садок для громади Дітей тут не дуже багато, але для місцевих родин дитсадок став острівцем спокою. Саме під час повітряних тривог колектив та вихованці спускалися в облаштоване укриття. Діти вчилися малювати, ліпити, читати вірші – а життя, як не прикро, підказувало, що усе це нашарується тривожним фоном сирен.
Важливість садка для району – очевидна:
- Безпека малят у знайомому підвалі-укритті;
- Можливість працювати для батьків;
- Життя, яке триває навіть навперекір обставинам.
Запитання без відповідей Чи дослухається міська влада до голосу громади? Чи не стане цей садок черговою «оптимізацією», яка просто зведе нанівець маленьку, але важливу перемогу над буденністю війни? Поки що жодних офіційних рішень не ухвалено. Розглядають варіанти переведення дітей до інших закладів, обіцяють усе зробити поступово, але люди – не речі, а громада – не статистика.
Що робити далі? Батькам радять:
- Підтримувати один одного і тримати зв’язок із вихователями.
- Звертатися до місцевої влади – петиції, звернення, публічні обговорення можуть допомогти.
- Не опускати рук – навіть у найскладніший час.
Життя, на жаль, вимагає від нас витримки, ніжності й твердості водночас. Можливо, добрі слова і гуртування врятують цей садок, як не раз рятували маленькі дива посеред бурі.
Залишається сподіватися, що рішення влади буде зваженим, а діти з Монастирської Гори не втратять свого затишного куточка.
