Вночі 22 червня російська армія завдала ракетний удар по Полтавській області, влучанням пошкоджені нафтові резервуари, на місці виникла масштабна пожежа.
Що сталося на Полтавщині
О третій годині ночі в області пролунали вибухи. Ракети потрапили по одному з об’єктів критичної інфраструктури — нафтовим сховищам. Майже одразу вибухнув глухий стовп диму, а небо над місцем події стало червоним — видно, що там палало серйозно. На ранок містяни в Кременчуці й багатьох сусідніх селах все ще бачили чорні хмари диму.
Рятувальники цілу ніч боролися з полум’ям, адже нафта — це не папір, вона так швидко не згасає. На щастя, працівники сховища встигли покинути територію, тому постраждалих серед цивільних немає. Це справжнє диво, враховуючи силу удару.
Реакція влади та рятувальників
Офіційно про ситуацію повідомив Дмитро Лунін, голова Полтавської ОВА. Ось короткий перелік основних фактів, які зараз відомі:
– Об’єкт таки пошкоджений і значних втрат не уникнули.
– Вибухові хвилі били по околицях — повилітали шибки у найближчих селах.
– Масштаби пожежі були такими, що гасіння тривало більше шести годин.
– Люди допомагали рятувальникам: носили воду, відкривали двори для пожежних гідрантів.
– Про евакуацію попередили ще під час “прильоту”, тож вдалося уникнути паніки.
Служби працювали як одне ціле — це наш улюблений приклад людяності й витримки, чого в нас, на жаль, стає дедалі більше.
Втрати та наслідки: як Полтавщина оговтується після атаки
Нафтовий резервуар, як і раніше, був стратегічним для області. Сьогодні це вже обвуглена залізяка посеред випаленої землі. Втрати ніхто не рахує голосно — воно й зрозуміло, зараз головне не втрати, а життя. Продуктових і екологічних наслідків можна ще чекати кілька тижнів — буде про що казати екологам.
Що поки зроблено:
– Задимлення локалізовано, осередків горіння немає.
– Місцеві жителі отримали допомогу щодо пошкодженого майна.
– Планується розслідування щодо протиповітряної оборони в регіоні — люди ставлять питання: чому знову не встигли?
Люди, які не здаються
Я йду зранку по місту — пахне гаром, восково-липова липкість на повітрі, жінки біля порогу обговорюють події ночі, сваряться, але все одно сміються. На війні не смійтеся, — кажуть нам, але інакше поки не виходить. Життя триває. Полтавщина дихає, навіть попри дим і біль.
Такий у нас фронт. Після третьої ночі вибуху навіть найдужча втома здається нічим. Тут люди не ламаються. І рятувальники, і водії, і журналісти, і просто пенсіонери — всі разом рятують і своє місто, і свою країну.
Сподіваюся, будемо писати скоро не про дим, а про зелень і тишу. Але поки — продовжуємо триматися разом.



