Ввечері, коли місто стишується від турбот, у Центрі культури та дозвілля знову лунають потужні рядки Готгольда Ефраїма Лессінга, і вже вкотре п’єса «Емілія Ґалотті» пробирає глядачів до кісток.
Вибір часу та місця: чому Лессінг знову актуальний для нас?
Війна, тривога, вічна втома. Хочеться втекти в інший світ — і театр стає тією брамою. Але не для легкого забуття. Жорстка Лессінгова правда знову освоює підмостки, бо його історія про любов, владу й честь нині відгукується ще болючіше. Організатори влучно відчули потребу моменту: глядачам гостро треба щось, що можна прожити разом, дивлячись в очі акторам, які теж, ймовірно, волонтерять на вихідні або телефонують родичам на фронт у перервах між виступами.
Проліски серед руїн: як відбувалася підготовка до вистави
Про «Емілію Ґалотті» говорять давно, але саме зараз її поставили на полтавській сцені, не побоюся цього слова, рішуче та сміливо. Репетиції тривали по кілька годин, незважаючи на сирени та відключення світла. Колектив Центру культури не боявся жодних перешкод, і:
– Залучили молодих акторів з місцевих студій, щоб дати їм надію.
– Декорації виготовляли з підручних матеріалів, бо бюджет — це майже «0».
– Частину костюмів передала область як гуманітарну допомогу.
У виставі немає пафосу, зате повно людських переживань: віра та розпач, доньчина сміливість та материнська турбота звучать так знайомо сьогодні, ніби це грається не XVIII століття, а наші дні.
Як відреагували глядачі?
Зал був наповнений до останнього стільця, а після фінальної сцени виникла тиша — рідкісна, щемлива, по-особливому промовиста. Люди не поспішали вставати, хтось обіймав своїх, хтось плакав навшпиньки, втираючи сльози ліктем. Старенька бабуся шепотіла сусідці: «Наче з нас писано…».
Ось коротко — хто був серед присутніх:
– Вчителі філології й літератури;
– Мами з дітьми-школярами;
– Військові у формі, які перед виставою слухали телефонні дзвінки;
– Молодь, яка давно не відвідувала театр;
– Волонтери та працівники Центру.
Усі вони йшли додому пізніше звичайного, напевно ще довго не випускаючи цю трагедію зі своїх думок.
Що далі — чи є плани на нові постановки?
Керівництво центру говорить: якщо буде відгук, то й Лессінга гратимуть ще, а може й візьмуть шедеври сучасних українських драматургів. Плани — як наші дні: не сміливі, а вперті. Бо ж мистецтво не зупинити, навіть якщо навколо темрява й тиша.
*P.S.: Дивитися Лессінга під артилерійським гулом – це, знаєте, ще той досвід. Але він зцілює серце трохи швидше, ніж таблетки і кава.*
Список найближчих подій Центру культури та дозвілля:
– Вистави для дітей;
– Мистецькі читання на підтримку ЗСУ;
– Покази українського кіно;
– Майстер-класи з живопису та рукоділля.
#### Колись це все стане спогадом. А зараз — живемо, граємо, тримаємося разом.



